Коли кілька місяців тому на фіналі Кубка Галицької ліги виступав молодий-перспективний дует “Моя колишня”, про склад гурту говорили: “Жогло і якийсь хлопака з гітарою”. За цей короткий проміжок часу ситуація змінилася кардинально. І тепер, якщо цей гурт знову вийде на сцену (у що ми щиро віримо), перша думка буде “Роман Козак і якийсь хлопака з бородою”. Отож, розмова з Романом Козаком – учасником проекту “Суперзірка” і команди КВН “Авокадо” (Львів – Млинів), про що в цьому інтерв’ю згадано в самому кінці. =)
«Щоб досягти чогось, треба трохи поламати себе»
Стати «Суперзіркою» однойменного вокального шоу на каналі «1+1» Роману Козаку, який родом із Львівщини, не пощастило. Журі проекту зупинило його за крок до фіналу, вказавши на двері. Чи пощастить хлопцеві стати зіркою у вільному плаванні – питання відкрите. Та він вже задався ціллю, відчув смак слави і покладати рук у прокладанні собі шляху до великої сцени не збирається. Про участь у проекті, зіркову хворобу, шаленіючих фанаток та єдину і неповторну кохану в Романа Козака розпитала кореспондент «ВЗ».
– Із «Суперзірки» ти «вилетів» напередодні фіналу. Образливо?
– Ідучи на проект, ставив перед собою мету не перемагати, а протриматися якомога довше. Собі на проекті довів все, що хотів. А у фінал не вийшов тільки тому, що туди потрапили сильніші за мене учасники. Усі фіналісти – різнопланові за своїми образами і стилями. Дмитро Гарбуз тяжіє до російського поп-року, Віра Варламова співає американську «попсу», а Віка Корженок – «шансонщиця» з хорошим вокалом. Не розізлився і не образився, коли не потрапив у фінал.
– Хтось із продюсерів після проекту зацікавився тобою?
– Пропозиції є, щоправда, не від музичних продюсерів, а від українських телеканалів. Наскільки знаю, нікому з учасників проекту жоден продюсер співпраці не запропонував. Якщо матиму роботу в Києві, через місяць переїду жити туди. У будь-якому разі треба перебиратися туди, бо у Львові – мало можливостей для розвитку себе як музиканта і як журналіста. Факультет журналістики, де зараз навчаюся, кидати не збираюся – недарма ж я там два роки провчився. Переведусь на заочну форму навчання або візьму індивідуальний графік.
– З музикою, виконувати яку тобі подобається, вдасться пробитися на велику сцену чи доведеться йти на компроміси?
– Щоб робити таку музику, яка мені подобається, треба багато грошей. Щоб досягти чогось, треба трошки поламати себе, робити те, що не хотів би… Але воно того варте. На проекті я ламав себе і співав багато пісень, які мені не подобалися. Співати «попсу», може, й не доведеться, бо у мене голос «не покатить» під неї. Планую працювати у поп-роковому стилі, тому, думаю, ламатися доведеться несильно. Але у будь-якому контракті багато що забороняється і не допускається.
– Якщо потенційний продюсер так і не зголоситься, зможеш пробитися на велику сцену сам?
– Щоб стати самому собі продюсером, треба мати багато грошей, а їх треба заробити. Та до участі у «Суперзірці» я вже робив якусь музику. Тому у мене завжди є варіанти у Львові. Є люди, готові мені допомогти, – фінансово і знайомствами. Якщо не буде серйозніших пропозицій, можливо, працюватиму з кимось зі Львова. Не знаю, чи продовжуватиму працювати у рамках тих гуртів, де грав раніше, але точно виступатиму лише з «живою» музикою.
– Під час проекту ти постійно потрапляв у номінації. Об’єктивно був слабшим серед інших чи журі таким чином хотіло провчити тебе?
– Для мене номінації були перевірками. Завдяки їм мав змогу виконувати різнопланові пісні. Мабуть, журі сподобалося «кидати» мене в номінацію. Це стало традицією, піар-ходом і темою, про яку люди могли поговорити.
– Конкуренція між учасниками відчувалася?
– Ми розуміли, що хтось з нас переможе, а хтось – ні. Але поставили собі за мету залишатися людьми. Сприймали все, що відбувалося, як гру, в якій ми не конкуренти, а гравці. Ніхто нікого не підставляв. Так що якось нецікаво ми жили (сміється – О. З.).
– Неодноразово у твій бік лунали звинувачення у зірковій хворобі…
– Коли людина зіштовхується з таким графіком роботи, з яким зіштовхнулися ми, у неї залишається мало часу на спілкування. Я, крім мами, більше ні з ким по телефону не спілкувався, бо не було часу. А коли перестаєш з кимось розмовляти, люди думають, що «от він «зазвіздівся», йому нічого і нікого не треба». Вони бачать збоку те, що хочуть бачити. Деколи – це прояви заздрості, деколи – нерозуміння реальної ситуації. Якщо я не маю часу, то справді не маю часу, а не п’ю шампанське і мені просто «впадло» в цей час з кимось поговорити.
– Графік для всіх учасників проекту був однаковим, але ж зіркову хворобу приписували не всім…
– Багатьох учасників звинувачували у надмірній зірковості, якщо не під час ефірів, то на інтернет-форумах. Не знаю, звідки взялися такі висновки про мене, які озвучила Вєра Брежнєва. Якщо дівчата під сценою пищать, і я подобаюся їм, то що мені робити? Змусити їх не пищати? Відчуваючи підтримку залу, мені стає добре і приємно. А якщо хтось сприймає це за симптоми зіркової хвороби, то це – оптичний обман. Я ще не заслужив того, щоб хворіти зірковою хворобою. Наш продюсер Юрій Нікітін правильно сказав: «У вас зараз цікавий період, усі вас впізнають, всі з вами вітаються, а от грошей у вас нема». Так що мені ще нема від чого «звіздітися». Через місяць мене забудуть, якщо не з’явлюся на телебаченні або не запишу якусь пісню…
– Але поки що тебе впізнають…
– Спочатку було трохи дивно. Два дні тому у Києві в супермаркеті у мене продавець взяла автограф. На вокзалі підійшов мужчина і попросив автограф для дочки. Я вісімнадцять років прожив у селі, рік у Львові, потрапив на проект «Суперзірка», і… тепер у мене беруть в Києві автографи. Дивно, незвично, але приємно, коли тебе впізнають, дякують.
– Крім адекватних фанатів, бувають і такі, що готові рвати на собі і на тобі одяг, переслідувати…
– Таких у мене нема.
– На початку проекту було багато розмов про твої стосунки з Уляною Малиняк, яка теж була учасницею шоу. А от під кінець шоу ця тема вже не піднімалася…
– Ми з Уляною попросили, щоб про нас і наші стосунки більше не говорили. Ми зараз разом. З різних причин обоє вирішили перебиратися у Київ: вона – вчитися в Київському інституті музики ім. Глієра, я – працювати.
– Тебе неодноразово звинувачували в тому, що ти використовуєш Уляну для власного піару…
– Чорний піар – теж піар. Що про тебе не говорили б, це добре. Значить тебе пам’ятають, знають. Багато кому з дівчат після проекту я почав подобатися і багато хто, навіть не знаючи мене, хотів би побути на місці Уляни. От і починають розпускати чутки, які розростаються. Якби це був мій піар, то після проекту я б на нього «забив». Але ми з Уляною досі разом, і все у нас добре.
– Ви – творчі особистості, і шанувальники є у вас обох. Не ревнуєте одне одного?
– Коли тільки починали бути разом, дали одне одному зрозуміти, що довіра – найголовніше. Навіть думки не допускаю, що можуть бути якісь зради. Якщо подобаюся фанаткам, це – добре. А Уляна знає, що у мене з ними нічого не було й не буде. Довіряємо одне одному.
Довідка «ВЗ»
Роман Козак (19 років) – учасник проекту «Суперзірка». Народився у с. Стрілках Старосамбірського району Львівської області. Два роки тому переїхав до Львова і вступив у ЛНУ ім. І. Франка на факультет журналістики. Закінчив музичну школу за класом скрипки, грає на ній уже десять років. Грає у двох львівських групах – одній, яку створив сам, – London, і у гурті «Файно» другим вокалістом. Захоплюється КВК.